Ця «пружна» партія – політичний проект недобитих регіоналів, які різними шляхами прагнуть утриматися при владі. Її створення – це відволікаючий маневр регіональщиків, намагання замести сліди, як це роблять зайці, але вуха цієї партії – це вуха Януковича і всього його, ще не добитого, угрупування. Зверніть увагу на назву нової партії – ПРУ: звучить як Партія регіонів України. Не змогли відійти від такого їм дорогого сполучення двох літер ПР. Кладуть свої політичні яйця по різним корзинам, а коли остаточно гепнуть корзину Партії регіонів і розіб’ють останнє яйце, то ще залишиться корзина ПРУ з новими-старими членами. Проте це буде не єдина запасна партія регіоналів – пам’ятаєте, скільки їх повилазило під час виборів до Верховної Ради 2012 року? Найбільше смішила назва Української морської партії. Цікаво, а де вона зараз: на материку чи в Криму залишилась?
Але ми повинні чітко знати, що ця партія візьме активну участь у найближчих виборах, для чого саме вона й створювалась. Розкине свої тенета вона й на Прилуччині, буде у них і офіс, якщо ще немає, будуть і свої «члени-яйця», буде і свій голова осередку. Для них гроші – не проблема, тому, самі охочі до грошей, скоро потягнуться до партії, як свині до корита. І є в мене відчуття, що крісло «головної свині» на Прилуччині від ПРУ займе чи сам колишній міський голова, чи хтось ним приручений. Уся ця сколочена «свиняча команда» активно кинеться до участі у виборах до міських та обласних рад, виставлять вони й кандидата до Верховної Ради, і я не здивуюсь, якщо цим кандидатом буде той самий колишній голова.
Пам’ятаєте вислів 90-х років: «Головне – треба мати "кришу"»? «Криша» – від слова «кришувати», тобто мати «опіку» з боку рекетирів. Але зараз це слово має трохи інше тлумачення й означає скоріше «зв’язки», «політичне кришування», «вплив», «захист від вищестоящих впливових осіб» і т. д. Тому наш колишній голова, як каструлька, отримав кришечку – тобто «кришу» з боку регіоналів. Він став членом, а прилучани, які за нього голосували нещодавно, хай відчують прилив крові до обличчя, тобто сором за те, що не розпізнали вчасно регіонівські вуха на його соціалістичній голові, що вкотре підтвердило правильність вибору тих прилучан, котрі за нього не голосували.
Цікаві події відбуваються і з його товаришем по Соціалістичній партії – Миколою Рудьковським. Останній почав, як риба, яку викинули на берег, інтенсивно хапати повітря ротом, наче перед кончиною, бо прекрасно розуміє, що крісло депутата ВР під ним почало хитатися не на жарт. Роками він сидів у Раді, і ніякого толку нам від нього не було – навпаки, з нас, виборців, ще глузували, що в нас не вистачило розуму обрати щось більш пристойне. Зараз він активно почав базікати й у ВР, і на екрані. Часи для нього змінилися не в кращий бік, бо колишні соратники по Соціалістичній партії нещодавно звинуватили його в політичному рейдерстві. Петро Устенко – голова СПУ, Денис Русак – член політради СПУ та Анатолій Башловка – секретар СПУ на прес-конференції заявили, що Микола Рудьковський не є головою СПУ, що він був членом Партії регіонів включно до того дня, коли Янукович покинув територію України, що він нахабно, по-рейдерськи, намагався захопити керівну посаду в СПУ та повністю підпорядкувати цю партію собі, аби на виборах до ВР стартонути саме з цієї партії, адже рідна йому Партія регіонів уже не в фаворі й під загрозою закриття як «партія вбивць і сепаратистів». Тому ми не здивуємось, якщо він «вирине» поруч із Беркутом як член ПРУ (тобто вони з початку були СПУ, а тепер – ПРУ). Яка їм різниця, у що вляпатися цього разу, головне – отримати хоча б якийсь політичний притулок, а далі, на виборах, вони, мабуть, сподіваються на свій авторитет. Але який авторитет у цих політичних пройдисвітів?
Чому подібні типажі ще можуть виповзати на політичну арену та й взагалі, як подразники, можуть нагадувати про себе суспільству? А тому що не прийняті до цього часу закони про корупцію та про люстрацію, тому що основна маса корупціонерів іще залишається на своїх посадах, тому що продовжують брати хабарі, тому що основний процес очищення влади ще не почався. Життя показало, що корупція в армії призвела до багатьох смертей наших воїнів, і всім стало очевидно, що корупціонер ніколи не візьме до рук зброю – ні в Донецьку, ні в Луганську, він може взяти в руки тільки хабарі. Ми зараз усі разом збираємо для воїнів усе те, чим би вони мали бути забезпечені державою, якою керують поки що корупціонери. У тому, що останні, немов тіні, виповзають на світ, винна не тільки система, але й кожен з нас, бо ми їм поки що дозволяємо це робити.
Отож, чекаємо на репрезентацію нової партії – ПРУ – як чергового «шахера-махера» в нас на Прилуччині в особі старого «шахера-махера» – колишнього міського голови Юрія Беркута. Шкарпетки міняють не з ноги на ногу, а брудні на чисті.
Ольга Костюк
